Важливе за добу
Популярні новини

Второй российский Беслан


  • 26/03/18
  • переглядів:5 593

Викинули з історії і забули: Прапор Перемоги над Рейхстагом піднімали українці

  • 17:01 09.05.2018
  • Переглядів: 284

Напередодні Дня Перемоги та Дня пам’яті і примирення розповімо про подвиг двох видатних українців, імена яких були незаслужено забуті протягом багатьох десятиліть саме через те, що вони – українці.

Ідеться про те, що в поданні командування на присвоєння звання Героя Радянського Союзу поміж безпосередніх учасників штурму Рейхстагу і підняття Прапора Перемоги значилися, окрім всім відомих Єгорова і Кантарії, прізвища двох українців — Олексія Береста і Петра Щербини.

Першим з прапором на східці Рейхстагу кинувся Петро П’ятницький, який теж мав українське коріння. Тут і наздогнала його ворожа куля.
Прапор підняв запорізький хлопець Щербина і спершу прикріпив на одній з центральних колон німецького парламенту. Про це пише, зокрема, у своїх спогадах колишній кореспондент дивізійної газети Василь Суботін.

Пізно увечері 30 квітня група бійців рушила на дах Рейхстагу для встановлення прапору. Його несли замполіт батальйону Олексій Берест, сержанти Єгоров і Кантарія. Потужний Берест допомагав товаришам видертися крізь уламки на склепіння.

Утрьох вони і прикріплювали прапор Перемоги. Прикривав їхній шлях командир відділення Петро Щербина зі своїми бійцями. Він дістав поранення, однак не вийшов із бою, виконуючи спецзавдання.

На весь світ розлетілася фотографія: зруйнований Рейхстаг, на східцях якого стоїть група бійців. 19-річний Петро Щербина з запорізького села Скельки, — на першому плані, з автоматом і пов’язкою на голові.


За цей подвиг всіх учасників пізніше нагородять орденами Червоного Прапору.

А 8 травня 1946 року звання Героя Радянського Союзу було присвоєно лише двом безпосереднім учасникам операції – Михайлу Єгорову, Мілетону Кантарії та ще трьом командирам батальйонів — Самсонову, Давидову і Нєустроєву. Чотирьом росіянам і грузину, землякові Сталіна.

А українці зі списка «випали». Береста і Щербину викреслив особисто маршал Жуков. Причина лише одна: він патологічно ненавидів українців.

Подальша доля двометрового богатиря, красеня із Сумщини Олексія Береста склалася трагічно. Він опинився в Ростові-на-Дону, там одружився, працював директором районної кінофікації і все добивався «справедливості», поневіряючись по різних інстанціях.

Закінчилося все тим, що його за командою із Москви запроторили до пермських таборів. За «розтрату». Відбувши половину з 5-річного терміну, він повернувся до Ростова і працював на «Ростсільмаші».

3 листопада 1970 року, рятуючи п’ятирічну дівчинку з-під коліс потягу, Олексій Берест зазнав важких травм і наступного дня, не приходячи у свідомість, помер в лікарні.

На плечах Олексія Береста (ліворуч) Кантарія і Єгоров видерлися в історію. А Олексія було забуто на десятиліття.

Петро Щербина у повоєнні роки також намагався «уточнити» епізоди штурму Рейхстагу. Його «непричесані» виступи в рідному селі Скельки і в райцентрі Василівка дратували владу. І фронтовик теж «помандрував» коридорами КДБ. Виставили його хвальком і брехуном.

Петро Дорофійович змушений був виїхати із села, опинився аж у Костромі, де й прожив решту життя, виховавши двох синів.

Клопотання Береста і Щербини лиш одного разу дала обом прижиттєву надію: за дорученням Микити Хрущова учасників штурму Рейхстагу запросили 1960 року до Москви. Однак тоді маршал Соколовський, начальник Генштабу Збройних сил СРСР, не надто вникав у суть клопотання: заслужених нагород героїв не удостоїли.

Їх могло потішити хіба що уточнення, котре з’явилося в 5 томі «Истории Великой Отечественной войны»: на 283-й сторінці розповідається, як загинув Петро П’ятницький, як підхопив прапор Петро Щербина. І тут таки заповзявся прикривати сходження на склепiння Олексія Береста, Мілетона Кантарії і Михайла Єгорова.

Сумчанин слугував своєрідною драбиною, на своїх дужих плечах підсаджуючи грузина і росіянина. Благородний українець у такий спосіб пробив собі дорогу в забуття, а Єгоров і Кантарія увійшли до підручників як єдині герої.

6 травня 2005 року за бойову відвагу у німецько-радянській війні 1941–1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом Указом Президента України Віктора Ющенка Олексію Бересту посмертно присвоєно звання Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки.

Стосовно Петра Щербини, то Президент України, очевидно, зважив на ту обставину, що запоріжця за той подвиг уже було нагороджено орденом Червоного Прапора. Прооте навряд чи це справедливо.

До слова: цікаво склалися подальші долі офційних героїв, які поттрапили до підручників. Мілетон Канетарія повернувся до Грузії, скромно жив у Сухумі, працюючи в бригаді теслярів і не любив розповідати про війну.

У 1992 році він був змушений тікати з Абхазії, спочатку до Тбілісі, а потім у Москву де й помер в лікарні у 1993 році.

А от Михайло Єгоров жив інакше. Він закінчив совпартшколу, отримав номінальну посаду на молочноконсервному заводі у Смоленській області, але практично увесь час їздив по СРСР, розповідаючи про свій подвиг, щедро присмачуюючи його фантастичними героїчними деталями. Добряче прикладався до чарки й зрештою розбився у 1975 році на своїй “Волзі”, подарований Смоленським обкомом КПРС.
В будинку, де мешкав Єгоров досі працює його персональний музей.

Джерело
Залишити коментар


Календар новин
«    Вересень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
^ Наверх